Великдень - це величне свято усіх християн. Свято Господнього Воскресіння - це день , якого з нетерпінням чекають усі дорослі й діти. У кожному українському селі з великодніми святами пов'язано багато традицій. Одна з таких традицій існує і в нас - щорічно  у великодні дні біля церкви виконувати гаївки. Цю традицію межирічанці підтримували навіть у ті тяжкі для нашого дуже побожного народу часи, коли церква у селі була закрита, а комуністична влада забороняла учням і молоді святкувати Великдень. Але віру народу не можна побороти заборонами. Колись українські гаївки передавались із уст в уста від старшого покоління до молодшого, а зараз діти вчать гаївки в школі. І хоч сьогодні багато хороших українських традиції, на жаль, вже потроху відходять в історію, та українська гаївка у цьому році звучала на ціле село. Навіть погода сприяла проведенню свята - усі дні була тепло, ніби на замовлення. Можливо тому на гаївки зібралось багато дітей, молоді. Люди дивувалися: так мало дітей, а так голосно співають. А воно й не дивно. Адже підтримати традицію прийшли не лише теперішні школярі, а й випускники школи, багато молоді села. "Летів голуб понад хмари...", "Із комина дим...", "На городі сухий дуб", "Тече річка невеличка..." та інші пісні злітали вгору і дзвеніли аж до краю села... Допоки живе українська пісня, український дух, доти живе українська нація.